Мурування стін

Різні конструктивні рішення стін 

Конструктивні рішення зовнішніх стін

 Проектування зовнішніх стін необхідно здійснювати з урахуванням вимог ДБН В.2.6-162:2010, ДБН В.2.6-98:2009, СНиП 3.03.01-87 та ДБН В.1.2-2:2006. Зовнішні стіни на основі газобетонних блоків в залежності від типу навантаження можуть бути несучими та ненесучими (самонесучими). Несучі зовнішні стіни сприймають навантаження від власної ваги, конструктивних елементів будинку (покриття, перекриттів), вітрові навантаження, тощо. Ненесучі (самонесучими) зовнішні стіни сприймають тільки навантаження від власної ваги та вітрові навантаження в межах одного поверху (зовнішні стіни у монолітно-каркасному будівництві.) В залежності від конструктивного рішення зовнішні стіни на основі газобетонних блоків можуть бути одношарові та багатошарові. Одношарові стіни виконуються на основі кладки з газобетонних блоків з внутрішнім та зовнішнім опорядженням штукатурками. Багатошарові стіни виконуються на основі кладки з газобетонних блоків з додатковим зовнішнім утепленням та опорядженням штукатуркою чи фасадною системою або цеглою з вентильованим повітряним прошарком чи без нього. 

Зовнішні одношарові стіни

Газобетонні блоки використовуються в якості конструктивно-теплоізоляційних, що дозволяє зводити з них одношарові зовнішні стіни, які забезпечують нормативні вимоги щодо міцності, тепло- та звукоізоляції. Одношарові стіни виконуються на основі кладки з газобетонних блоків товщиною в один чи два блоки. Товщина блоків для будинків житлового та громадського призначення визначається за результатами теплотехнічних розрахунків згідно з ДБН В.2.6-31:2006 у залежності від марки стінових блоків та температурної зони експлуатації будинку. Кладку з газобетонних блоків необхідно виконувати на клею зі зміщенням вертикальних швів сусідніх рядів не менше ніж на 100 мм. Горизонтальні шви кладки заповнюють клейовим розчином для газобетонних блоків марки за міцністю не нижче М5, вертикальні шви при відсутності системи «пазгребінь» необхідно заповнювати повністю. При наявності системи «паз-гребінь» заповнювати не треба. Відсутність необхідності заповнення вертикальних швів обумовлюється наявністю пазогребневого з’єднання та високої точності геометричних розмірів газобетонних блоків. Поряд з наявністю штукатурного шару з внутрішньої та зовнішньої сторони кладки таке рішення забезпечує необхідні характеристики опору повітропроникності стіни. Несучі стіни на основі газобетонних блоків, як правило, з’єднуються за допомогою перев’язки, при цьому блоки заводяться на всю глибину стіни, що з’єднується. У випадку з’єднання зовнішньої стіни з внутрішньою через штрабу рекомендується заводити блоки внутрішньої стіни в зовнішню на глибину 150 мм впритул до блоків зовнішньої стіни. Такий тип з’єднання рекомендується влаштовувати для уникнення можливої появи «містків холоду» при виконанні внутрішніх стін з блоків більшої густини. 

Стіни на основі газобетонних блоків з’єднуються зі стінами з інших матеріалів як правило встик. В цьому випадку необхідно передбачити кріплення стін через один ряд блоків за допомогою металевих з’єднувальних елементів на цвяхах перерізом 30х3 мм, що встановлюються на 150 мм всередину шва на одному і тому ж рівні в обох стінах, що з’єднуються. У випадку, якщо горизонтальні шви не співпадають необхідно використовувати L-подібні і Г-подібні з’єднувальні елементи. 

При з’єднанні у стик повздовжніх та поперечних стін в якості металевих анкерів можливо використовувати металеві скоби діаметром 4-6 мм, Т-подібні і Г-подібні анкери або накладки зі сталі товщиною 3 мм. Зв’язки між повздовжніми та поперечними стінами повинні бути встановлені не менше ніж у двох рівнях у межах одного поверху. Кріплення перегородок до стін дозволяється здійснювати Т-подібними металевими анкерами або скобами, які влаштовуються у стіну на рівні горизонтальних швів перегородок та стін. Усі металеві скоби, анкери, накладки виконуються з нержавіючої сталі або зі звичайної сталі з антикорозійним покриттям. 

Зовнішні багатошарові стіни

Проектування багатошарових зовнішніх стін передбачає влаштування, окрім кладки з газобетону, додаткових опоряджувальних шарів, що можуть здійснювати додаткові функції захисту від атмосферного впливу, теплоізоляції, зміни архітектурного вигляду будинку, тощо. При цьому зовнішні опоряджувальні шари в кожному конкретному випадку повинні забезпечувати безперервне видалення пароподібної вологи через стінове огородження, що має бути підтверджене розрахунком. 

Багатошарові стіни з опорядженням личкувальною плиткою

Личкувальна плитка може бути керамічною, бетонною або з природного каменю. При виконанні опорядження плиткою кріплення личкувальних елементів на несучу стіну здійснюється за допомогою клейових сумішей, що призначені для пористої основи та плитки високої густини. У випадку великорозмірних елементів та при товщині плитки 10 мм і більше додатково необхідно використовувати механічне кріплення, або комбінований спосіб (механічне кріплення із застосуванням клеєвих сумішей). Оскільки вказані личкувальні елементи мають низьку паропроникність, то не рекомендується виконувати опорядження великої площини зовнішніх стін та влаштовувати опорядження без швів. Матеріал для заповнення швів повинен бути паро проникним та гідрофобним. 

Багатошарові стіни з зовнішнім утепленням та опорядженням штукатуркою

Проектування зовнішніх стін з фасадною теплоізоляцією та опорядженням штукатуркою необхідно здійснювати з урахуванням нормативних вимог ДСТУ Б В.2.6- 36:2008. Конструктивно багатошарові зовнішні стіни з додатковою теплоізоляцією та опорядженням штукатуркою або дрібноштучними виробами виконується з тепловою ізоляцією, що кріпиться до стіни з газобетонних блоків, з нанесенням опоряджувального шару на поверхню теплової ізоляції. Комплект складається з клейових матеріалів, теплоізоляційного матеріалу, механічних засобів кріплення теплової ізоляції, армувальної сітки, опоряджувального покриття. 

В якості теплоізоляції в багатошарових стінах з додатковим зовнішнім утепленням та опорядженням штукатуркою необхідно використовувати мінераловатні плити густиною не менше 120 кг/м3 . Використання в якості утеплювача пінополістирольних плит не рекомендовано. Це обумовлено низькою паропроникністю виробів на основі пінополістиролу, що, разом з досить високою паропроникністю газобетону, може призвести до накопичення вологи в товщі конструкції в зимовий період експлуатації будинку. Застосування пінополістирольних плит з достатнім рівнем паропроникності допускається після розрахунку річного балансу накопичення вологи. Необхідна товщина газобетонної кладки для будинків житлового та громадського призначення визначається за результатами теплотехнічних розрахунків згідно з ДБН В.2.6-31:2006 у залежності від марки утеплювача та стінових блоків, а також температурної зони експлуатації будинку. Зовнішні стіни з фасадною теплоізоляцією та опорядженням штукатуркою складаються з таких елементів:

•  ґрунтувальний шар і, в разі потреби, шар для вирівнювання поверхні несучої стіни з газобетонних блоків, яка підлягає утепленню;  шар високоадгезійного клею;  теплоізоляційний матеріал;

•   механічно фіксуючи елементи;

•   гідрозахисний шар по теплоізоляційному шару із втопленою армувальною сіткою з лугостійкого скловолокна;

•   другий шар гідрозахисного покриття;  адгезійний ґрунтувальний шар;

•   декоративно-захисне покриття.

 До складу комплекту входять також матеріали, які ущільнюють та герметизують місця примикання теплоізоляційного шару до віконних, дверних і ворітних прорізів, конструкцій покрівлі, а також деформаційні шви в тепло ізолюючому шарі. Конструкції фасадної теплоізоляції з опорядженням штукатуркою є ненесучими будівельними елементами зовнішньої стіни і не включаються до розрахунку міцності та стійкості огороджувальної конструкції в цілому. Однак, проектне кріплення плит теплоізоляційного шару повинне забезпечувати сприймання збірною системою вертикальних навантажень від власної ваги системи і горизонтальних навантажень від впливу вітрового тиску на зовнішню поверхню огороджувальної конструкції будівлі. Кількість дюбелів, необхідних для кріплення додаткової теплоізоляції в кожному окремому випадку визначається відповідним розрахунком в залежності від висоти будинку та вітрових навантажень. В загальному випадку рекомендована кількість дюбелів для кріплення теплоізоляції становить: 8 шт/м.кв – для крайової зони і 6 шт/м.кв – для рядової зони. Дюбелі для кріплення теплоізоляції повинні вироблятись із поліпропілену з розпірним елементом із склонаповненого поліаміду або сталі з гарячим цинковим покриттям завтовшки не менше 45 мкм. Дюбелі повинні витримувати зусилля вириву із основи з газобетону не менше 0.25 кН. Глибина анкерування дюбеля в газобетонній кладці повинна бути не менше ніж 110 мм.

Багатошарові стіни з опорядженням цеглою

В багатошарових зовнішніх стінах з опорядженням цеглою в якості личкувальної цегли використовується цегла або камені керамічні лицьові або стандартні згідно з ДСТУ Б В.2.7-61:2008, а також силікатна цегла згідно з ДСТУ Б В.2.7-80:2008. Опоряджувальна цегла повинна мати марку за морозостійкістю не менше F25 та марку за міцністю не менше М100.

 Кладка опоряджувального шару з цегли виконується з обов’язковим заповненням горизонтальних і вертикальних швів та з їх розшиттям з фасадного боку. Марка цементнопіщаного розчину повинна бути не менше М10, морозостійкість – не менше F35.

 Двошарові стіни з опорядженням цеглою можуть бути виконані з влаштуванням вентильованого повітряного прошарку між кладкою з газобетонних блоків ( рис.1.8) та опоряджувальною цеглою та без вентильованого прошарку(рис.1.7). 

Двошарові зовнішні стіни з опорядженням цеглою без вентильованого повітряного прошарку допускається влаштовувати тільки при товщині кладки з газобетонних блоків не менше 375 мм. Необхідна товщина газобетонної кладки для будинків житлового та громадського призначення визначається за результатами теплотехнічних розрахунків згідно з ДБН В.2.6-31:2006 в залежності від марки стінових блоків та температурної зони експлуатації будинку. При цьому коефіцієнт паропроникності опоряджувальної цегли повинен бути при кладці з блоків: 

• марки D400 товщиною 375 мм не менше µ=0.14 мг/(м∙год∙Па);  

• марки D400 товщиною 400 мм не менше µ=0.11 мг/(м∙год∙Па); 

Вентильований повітряний прошарок між опоряджувальною цеглою та газобетонною кладкою влаштовується для видалення пароподібної вологи зсередини приміщення (рис.1.8). 

Забезпечення вентиляції повітряного прошарку здійснюється за рахунок влаштування отворів припливно-витяжної вентиляції у нижній та верхній частині стіни (цоколя та карнизу), а також в зоні міжвіконних простінків та у підвіконній зоні, або встановлюючи порожнисту цеглу на ребро. Вентиляційні отвори виконують шляхом незаповнення вертикальних швів у цегляній кладці. Площа вентиляційних отворів повинна бути не менше 1/1500 від площини стіни. Товщина повітряного прошарку повинна бути не менше 40 мм. 

Для покращення теплоізоляційних характеристик зовнішніх стін можливо влаштування додаткової теплоізоляції (рис.1.9). В якості теплоізоляційного матеріалу необхідно використовувати мінераловатні або скловолокнисті плити густиною не менше 35 кг/м3 . Влаштування додаткової теплоізоляції без утворення вентильованого повітряного прошарку забороняється. 

При влаштуванні теплоізоляційного шару необхідно забезпечити щільне прилягання плит одна до одної та до несучої частини стіни з газобетону. Загальна площа повітропроникних щілин не має перевищувати 5% площі поверхні фасаду. Ці повітропроникні щілини можуть знаходитися у місцях стикування плит теплоізоляційного шару та проходу крізь них елементів кріплення опоряджувального шару до несучої стіни. 

Кріплення теплоізоляційних плит до несучої стіни з газобетонних блоків здійснюється за допомогою дюбелів, кількість яких в кожному окремому випадку визначається відповідним розрахунком. Рекомендована кількість дюбелів для кріплення теплоізоляції становить 8 шт/м2 . Дюбелі для кріплення теплоізоляції повинні вироблятись із поліпропілену з розпірним елементом із склонаповненого поліаміду або сталі з гарячим цинковим покриттям завтовшки не менше 45 мкм. Дюбелі повинні витримувати зусилля вириву із основи з газобетону не менше 0.25 кН. 

Кладка огороджувальної цегли з’єднується з несучою стіною з газобетонних блоків за допомогою анкерів. В якості анкерів необхідно використовувати гнучкі металеві зв’язки з нержавіючої або оцинкованої сталі у вигляді Г-подібних або Z-подібних стрижнів Ø 4-5 мм, полос, нагелів тощо або зі склопластикової чи базальтопластикової арматури. 

Стрижні анкеруються шляхом занурення в кладку з ніздрюватого бетону та загинанням у відповідні пази, а в кладці з лицювальної цегли заводяться у горизонтальні шви. Кількість анкерів на 1м2 стіни повинно бути не менше 5, при цьому площа поперечних стрижнів зв’язків повинна становити не менше 0,5 см2 на 1 м2 стіни. В кутових зонах стін, біля віконних та дверних прорізів анкери потрібно влаштовувати з розрахунку 3 шт. на 1 погонний метр стіни на відстані 150 мм від її краю. 

Забороняється з’єднувати шар опоряджувальної цегли та кладку з газобетонних блоків за допомогою арматурних сіток, що закладені у шви кладки.

Усі відкриті поверхні сталевих елементів, що виходять на фасад, та анкери, що встановлюються в кладці, повинні бути захищені шаром антикорозійного покриття товщиною 120 мкм або лакофарбовим покриттям згідно зі ДСТУ Б В.2.6-145:2010.

Багатошарові стіни з опорядженням системи навісних вентильованих фасадів.

Проектування багатошарових зовнішніх стін з вентильованим повітряним прошарком та індустріальним опорядженням необхідно здійснювати з урахуванням нормативних вимог ДСТУ Б В.2.6-35:2008. 

Багатошарові зовнішні стіни з індустріальним опорядженням виконується з влаштуванням вентильованого повітряного прошарку між системиою навісного вентильованого фасадута стіною з газобетонних блоків (рис.1.11). 

Додатково, для підвищення теплоізолюючих властивостей, в конструкції багатошарової стіни з опорядженням індустріальними елементами може бути передбачена теплова ізоляція, що навішується на несучу частину стіни з газобетонних блоків з утворенням вентильованого повітряного прошарку між її зовнішньою поверхнею та опоряджувальним шаром. В якості теплоізоляції необхідно використовувати мінераловатні або скловолокнисті плити. При густині плит утеплювача нижче 65 кг/м3 необхідно влаштовувати повітрозахисну мембрану плівку поверх теплоізоляції. 

Товщина вентильованого повітряного прошарку повинна бути не менше 40 мм і не більше 150 мм. Оптимальна товщина вентильованого повітряного прошарку складає від 60 мм до 100 мм.

 Елементи вентильованого фасаду кріпляться до несучої стіни за допомогою кріпильного каркасу, що може бути дерев’яним або металевим. У випадку використання дерев’яного каркасу, для уникнення підсосу вологи з матеріалу газобетону до деревини, в місці примикання елементів обрешітки до стіни повинна влаштовуватись бітумна ізоляція. Дерев’яні елементи, що використовуються в конструкції кріпильного каркасу, повинні бути оброблені антисептиками та антипіренами. 

До складу металевого кріпильного каркасу входять несучі та з’єднувальні елементи, кронштейни, напрямні вироби, елементи примикання до будівельних конструкцій будинку. Кількість дюбелів, необхідних для кріплення підсистеми до стіни, слід розрахувати, виходячи з умов зусилля вириву дюбеля з матеріалу блоків, міцності і допустимих деформацій розпірних елементів дюбелів. Розрахунок кількості анкерних дюбелів проводять для двох зон будівлі (рядової та крайньої), що прилягає до краю та утворює кут, для якої значення вітрового навантаження приймають з урахуванням динамічного коефіцієнта. Ширину крайової зони приймають не менше 1.0 м та не більше 2.0 м. 

Розпірні елементи дюбелів для кріплення каркаса повинні бути виготовлені з нержавіючої сталі марки 25Х13Н2 згідно ГОСТ 5632 або з сталі марки 20 згідно з ГОСТ 1050 із гарячим цинковим покриттям завтовшки не менше 45 мкм. 

Профілі металевого каркаса повинні бути виготовлені з алюмінію марки АД31Т згідно ГОСТ 4784 з товщиною анодно-окисного захисного покриття не менше 20 мкм і шаром лакофарбового покриття завтовшки не менше 40 мкм або з гнутих профілів із тонколистової оцинкованої сталі ІІ класу товщини гарячого цинкового покриття згідно з ГОСТ 14918, або з гнутих профілів із тонколистової оцинкованої сталі І класу товщини гарячого цинкового покриття згідно з ГОСТ 14918 і шаром лакофарбового покриття завтовшки не менше 60 мкм, або з тонколистового прокату із корозійностійкої сталі марок Х18Т, Х18Н10, Х18Н10Т, Х22Н6Т, або 08Х18Н10 згідно ГОСТ 5582. 

Товщина стінок та полиць профілю повинна бути не менше 2 мм, товщина кронштейнів – не менше 3 мм. 

Кріпильні вироби необхідно використовувати з корозійностійких матеріалів, що відповідають вимогам ГОСТ 10618, ДСТУ ГОСТ 7798, ДСТУ ГОСТ 1491, ГОСТ 17475. 

Дозволяється використовувати не корозійностійкі матеріали, але вони повинні мати анодно-окисне захисне покриття завтовшки не менше 20 мкм або гаряче цинкове покриття завтовшки не менше 40мкм. Торці конструктивних елементів каркаса, виконаних з оцинкованої сталі чи сталі з покриттям алюмоцинком, повинні бути вкриті захисним шаром фарби згідно з ГОСТ 6631 завтовшки не менше 50 мкм. 

Клямери повинні бути виготовлені з тонколистового прокату із корозійностійкої сталі марок Х18Н10Т, Х22Н6Т або 08Х18Н10 згідно з ГОСТ 5582. 

В якості опоряджувальних елементів індустріального виготовлення повинні використовуватись керамічна плитка згідно з ДСТУ Б В.2.7-67 (ГОСТ 13996), плити з природного каменю згідно з ДСТУ Б В.2.7-37, листи азбоцементні згідно з ДСТУ Б В.2.7- 52 (ГОСТ 18124), цементно-тирсові плити згідно з ГОСТ 26816, металеві листи, плити зі штучного каменю, плити з металевих композитних матеріалів тощо. 

Несучу здатність конструкцій кріпильного каркасу необхідно визначати відповідно до вимог ДБН В.2.6-162:2010,. ДБН В.2.6-161:2010, ДБН В.2.6-163:2010, СНиП 2.03.06-85 (зі змінами 1988р.). Розрахунки виконуються на навантаження і впливи та їх сполучення згідно з ДБН В.1.2-2:2006. 

При розрахунках слід враховувати такі навантаження і впливи: 

• навантаження від власної ваги;  позитивні та негативні вітрові навантаження;

• навантаження від двобічного обледеніння опоряджувального шару; 

• температурні деформації і впливи кліматичних факторів;

• сейсмічні та деформаційні навантаження 

При виконанні розрахунків характеристики міцності матеріалу профілів приймають з понижувальним коефіцієнтом 0,75, який враховує вплив пульсаційної складової вітрового навантаження. 

При використанні різних матеріалів конструкції кріпильного каркасу повинна виключатись можливість корозії в місцях їх сполучень. 

Плити теплоізоляції необхідно кріпити до несучої стіни дюбелями. Рекомендована кількість дюбелів для кріплення теплоізоляції становить 8 шт/м.кв. 

Прокладки для теплоізоляції між газобетонною стіною і опорними елементами, що використовуються для кріплення каркаса, повинні мати товщину не менше 2 мм і виготовлятись зі спіненого полівінілхлориду або інших хімічно нейтральних матеріалів із коефіцієнтом теплопровідності матеріалу не більше 0.06 Вт/(м2 ∙ 0 К). 

Конструкторські та проектні рішення примикань індустріальних елементів до прорізів, парапету та навісного обладнання повинні виключати потрапляння дощу і снігу у повітряний прошарок і гарантовано захищати кладку з газобетонних блоків або теплоізоляційний шар від замочування. 

Загальні правила кладки стін    

Фундаменти стін і підвалів, особливості проектування, гідроізоляція.

Кладка зовнішніх стін з блоків ніздрюватого бетону проводиться по цоколю будинку, як правило, висотою не менше 500 мм від рівня землі. Стіни з блоків АНБ і елементи, що їх безпосередньо торкаються, повинні бути гідро ізольовані від капілярного підсосу води. Рекомендовано, щоб звисання стінових блоків над цоколем перевищував площину конструкцій нульового циклу на 50 мм. Для зменшення впливу вологи на залізобетонні цоколі, блоки рекомендовано під вимощенням влаштовувати глиняний замок, а також (за наявності високих ґрунтових вод) з особливою ретельністю організувати дренування навколо будинку.

Кладка стін і кутів.

Цегляну кладку починають з закріплення кутових і проміжних порядовок. Їх встановлюють по периметру стін і вивіряють по схилу і рівню або нівеліру так, щоб зарубки для кожного ряду на всіх порядовках знаходилися в одній горизонтальній площині. Порядовки розташовують на кутах, в місцях перетину і примикання стін, а також на прямих ділянках стін на відстані 10-15 м один від одного. Після закріплення і вивіряння пор'ядовок по них викладають маяки (зєднуючі штраби), розташовуючи їх на кутах і на кордоні споруджуваного ділянки. Потім до порядовкам зачалюють шнури-причалювання.   

Існує думка що найбільш економічна конструкція зовнішніх стін при колодязевій кладці, коли стіни викладають з двох самостійних стінок у півцегли, з’єднаних між собою вертикальними та горизонтальними цегляними містками, утворюючи замкнені колодязі, які заповнюються шлаком, керамзитом або легким бетоном.     Ці варіанти добре захищають утеплювач, але послаблюють конструктивну міцність стіни. Для опорядження фасадів потрібна зовнішня штукатурка стін. Незначне просідання будівлі в рамках нормативних показників, дасть невеликі деформації стін, розшарування конструкції стіни що виконана з різних матеріалів, які недосконало перев'язані між собою - в результаті з'являться мікротріщини на фасаді будівлі. Знайоме явище, чи не так? 

    Розглянемо варіант суцільної цегляної кладки, який вважається "економічно недоцільним" із зовнішнім утеплювачем. В цьому випадку сама цегляна стіна достатньо міцна (це доречі її основна функція, а другорядна - стіна це огороджуюча конструкція). Термоізоляція забеспечується вибором типу та товщиною утеплювача, який влаштовується зовні фасаду. Якщо утеплювач розташовується із середини, необхідно влаштувати пароізоляцією (влаштування суміщеного покриття мансардних поверхів).

    Керамічна цегла (лицева) або керамічна плитка у формі цегли поверх утеплювача, використовується для опорядження фасадів. Вона найбільш якісна за зовнішнім виглядом, фактурою та допустимим відхиленням у розмірах.

    Розчин для цегляної кладки готують безпосередньо перед початком робіт та використовують протягом 1,5-2 годин.

Цегляні стіни.

    Цегла – матеріал традиційний, міцний та довговічний. Стіна, товщиною в одну цеглу здатна нести будь-яке рівномірно розподілене навантаження. Разом з тим, цегла за своїми енергозберігаючими властивостями поступається іншим матеріалам з яких влаштовують стіни. Для зменшення витрат цегли, ваги конструкцій та навантажень на фундамент, зовнішні стіни викладають або з пустотілої цегли, або з повнотілої, але з утворенням пустот, застосовуючи при цьому ефективний утеплювач та теплі кладочні та штукатурні розчини.

Впродовж тривалого часу виникало питання: чи доцільне влаштування зовнішніх стін з використанням суцільної кладки товщиною  380 мм (1,5 цегли) і більше? Можливо доцільніше з економічної точки зору кладка з повнотілої цегли з утворенням повітряних прошарків, які заповнюються мінеральною ватою. При цьому скорочуються витрати на цеглу, збільшується теплова ефективність стін, а використання теплих кладочних розчинів на основі шлаку, керамзиту, перліту або тирси підвищує ці показники ще на 10-15%. 

Порядний спосіб з одного боку дуже простий, з іншого - трудомісткий, так як кладку кожного наступного ряду можна починати лише після укладання верст і забутки попереднього. Цей спосіб застосовують переважно при кладці по однорядної системі перев'язки. Однак щоб полегшити працю, рекомендується наступний порядок: після укладання точкових цегли зовнішньої версти укладають ложкові цеглини 2-го ряду зовнішньої версти, потім - внутрішні версти і забутку стіни. Дотримуючись такої послідовності, рідше доводиться переключатися з зовнішніх верст на внутрішні, ніж при кладці спочатку повністю одного ряду, а потім іншого.

    Ступінчастий спосіб полягає в тому, що спочатку викладають поперечикову версту 1-го ряду і на ній зовнішні ложкові версти від 2-го до б-го ряду. Потім кладуть внутрішню поперечикову версту ряду і порядно 5 рядів внутрішньої версти і забутки. Максимальна висота щабля при цій послідовності становить шість рядів. Цей спосіб рекомендується при багаторядній перев'язці кладки.

    Змішаним способом викладають стіни при багаторядній перев'язці. Перші 7-10 рядів кладки викладають порядно. При висоті кладки 0, б-0,8 м, починаючи з 8-10 рядів, рекомендується застосовувати ступінчастий спосіб кладки, так як продовжувати кладку порядним способом, особливо при товщині стін в дві цеглини і більше, стає важко.

    У цьому випадку, викладаючи верхні ряди зовнішніх верст, можна спиратися на нижні щаблі кладки, що значно полегшує роботу. Вибір способу кладки залежить від пластичності розчину, стану цегли або пори року.

    Монолітні стіни.

    Завдяки іноваційним технологіям у виробництві бетону, різним типам опалубки - зведення монолітних стін стало дуже актуальним. Панельне будівницво, коли на заводі вироблялись бетонні елементи, а їхня збірка здійснювалась на будівельному майданчику, сьогодні економічно невигідно та недоцільно, крім того, така будівля поступається по всіх показниках будівлі з монолітним каркасом. Використання монолітних стін дає можливість архітекторам та проектувальникам створювати унікальні, більш художньо виразні архітектурні споруди. Влаштування монолітних стін виконується з використанням збірної щитової опалубки. Потрібно незабувати про особливості даної технології будівництва, перш за все, дуже високі вимоги до якості опалубки.

    Будівництво монолітних стін та перегородок здійснюється з використанням різноманітних технологій, в залежності від товщини та висоти конструкції, ступеню армування, типу опалубки, методу подавання бетону та способу його ущільнення. Найпоширенішим є пошарове бетонування, при якому стіни бетонуються шарами висотою від 30 до 50 см. При цьому, для ущільнення використовують глибинні вібратори. Товщина стіни при пошаровому бетонуванні повинна бути не менше 100 мм. Для досягнення однорідності структури бетону та поліпшення якості поверхні необхідно дотримуватись рівномірності у подачі бетону та ретельності у опрацюванні вібруванням. При цьому не можна допускати торкання вібратором частин опалубки, інакше коливання, що виникають при цьому, можуть викликати руйнування у раніше укладених шарах.

    Стіни з легких бетонів.

    Останнім часом заслужену популярність отримали блоки з легких бетонів: газобетону, пінобетону, керамзитобетону та кераміки. При виробництві таких бетонних блоків використовують різноманітні заповнювачі: шлак, керамзит, цегляний бій та інше. В якості зв’язуючого у цьому випадку використовують цементно-вапняний або клейовий розчин.

      Переваги таких стін:

    - невелика маса і як наслідок невелике навантаження на перекриття;

    - високий рівень звукопоглинання;

    - хороші показники енергозбереження.

      Недоліки:

    - невисока стійкість до пошкоджень;

    - трудомісткість виконання робіт (влаштування монолітних ділянок, поясів ...)

    Шлакобетонні стіни:

    Блоки з паливного або металургійного шлаку з додаванням розчину . Шлакобетон гранульований за складом, тобто у ньому у певних пропорціях присутні великі та дрібні частинки шлакового заповнювачу. Як правило, співвідношення великого та дрібного шлаку при зведенні зовнішніх стін повинно бути від 3:7 до 4:6. Якщо шлак переважно великий, то бетон виходить легким, але неміцним, а якщо дрібний – більш щільним і однорідним. Для зведення внутрішніх стін до складу додають дрібний шлак, тому що це сприяє збільшенню міцності матеріалу. Щоб збільшити пластичність шлакобетону, у якості зв’язуючого використовують цемент з додаванням вапна або глини. Монолітні стіни з шлакобетону зводять за допомогою переставної опалубки висотою 40 – 60 см.

    Стіни з пористого бетону

    Блоки з пористого бетону – газобетонні, газосилікатобетонні застосовують при будівництві котеджів та малоповерхових будівель. Ці матеріали виробляють шляхом автоклавного синтезу.

    Стіни з пористого бетону які виконують функцію виключно огороджуючої конструкції, можуть бути тоншими, тому що його теплоізоляційні характеристики на порядок вищі порівняно з іншими матеріалами. Крім того, з-за невеликої щільності бетону, стіни виходять легкими, що дає можливість зробити економніший фундамент. Все це дозволяє значно скоротити витрати на будівництво. Але пористий бетон має суттєвий недолік - в нього порівняно невисокі фізико-механічні характеристики, тому не завжди може виконувати функцію несучих стін. Навіть при малоповерховому будівництві потрібно влаштовувати армовані пояси, нище рівня перекриття, перед закладанням настінних брусів для встановлення анкерних болтів, влаштовувати монолітні перемички над прорізами, додатково армувати нижні пояси прорізів і т.д.

Стіни з піно- та газобетону мають низьку теплопроводність, частіше його використовують для утеплення стін з цегли та перекриттів.

    Блоки з пінобетону легкі в обробці, це дозволяє зводити з них достатньо складні конструкції. Суттєвим недоліком пінобетону є його особливість добре вбирати вологу. При сезонній експлуатації будинку стіни, що ввібрали вологу восени, можуть промерзнути у зимовий період, що неодмінно приведе до швидкого руйнування конструкцій.

З’єднання несучих стін з перегородками і перекриттями

Для улаштування перегородок використовують блоки завтовшки 100–125 мм з середньою щільністю 500-600 кг/м3 і міцністю при стиску 2,5-4 МПа. Вони мають необхідну для такого типу конструкцій міцність, звукоізоляцію, теплоізоляцію і малу масу. Перегородки виконують заввишки до 3,5 м і завдовжки до 8,0 м. При великих розмірах їх підсилюють металевими або залізобетонними елементами. Перегородки влаштовують після кладки зовнішніх стін і влаштування перекриттів. Це полегшує переміщення персоналу та транспортування матеріалів усередині будинку при проведенні робіт з кладки зовнішніх стін. Розрізняють обпирання перегородок жорстке (на цементно-піщаний розчин) і еластичне (на еластичну прокладку) (рис.2.2-3). При жорсткому обпиранні перший ряд блоків укладають на цементно-піщаний розчин складу 1:3, шаром 1-3 см. При еластичному обпиранні застосовують ДСП, пружні прокладки. 

Армування конструкцій стін, запобігання деформаціям

Армування зовнішніх несучих стін необхідно виконувати для уникнення тріщин, що можуть утворитися під дією різного роду навантажень ( рис.2.7-1-3.7-2). У загальному випадку слід армувати:  довгі стіни, що піддаються горизонтальним навантаженням (наприклад, вітер);  фрагменти конструкцій з підвищеним навантаженням;  перший ряд блоків на цоколі;  кожний четвертий ряд блоків;  залізобетонний пояс по периметру плит збірного перекриття;  ряд блоків під віконними прорізами (на ширину віконного отвору плюс 900 мм у кожну сторону від прорізу);  зони спирання перемичок (по 900 мм від краю прорізу);  перемички з U-подібних блоків. Арматура закладається у шви кладки або у спеціально влаштовані армопояси. Оскільки газобетонні блоки призначені для укладання на тонкошаровий клейовий склад, для арматури у поверхні верхньої грані блоків прорізаються штраби, які спочатку заповнюються монтажним клеєм, або цементно-піщаним розчином (1:3) і лише потім у них вкладають арматуру – це забезпечує наявність навколо арматури захисного шару розчину. Для заповнення шви рекомендовано використовувати цементно-піщаний розчин, тому що він дешевше клею. Розташовувати арматуру треба на відстані близько 60 мм від країв блоку. Для армування стін з газобетонних блоків рекомендується використовувати арматуру класу А400С Ø8 мм. При армуванні кладки з газобетонних блоків товщиною 250, 300, 375 мм, у кожен рівень, що армується, укладається два прутки арматури, при товщині кладки 200 мм і менше – один. При будівництві на слабких ґрунтах у зовнішніх повздовжніх і поперечних стінах, під кожним перекриттям повинен бути передбачений армований пояс не менше ніж з двох стрижнів Ø12 мм А400С. Стрижні повинні пролягати по всьому периметру та по внутрішніх стінах будинку. Під торцями плит перекриття, що спираються на стіну з газобетонних блоків, арматурні стрижні повинні проходити всередині залізобетонної подушки. У кладці під кутами віконних прорізів у несучих стінах наявна концентрація зусиль. Для уникнення появлення тріщин, у цьому рівні рекомендується у шві під останнім шаром кладки під вікном по всій його довжині влаштовувати арматуру – два стрижні Ø6...8 мм А240С. Арматура повинна виходити за межу віконного прорізу на 0.9 м з кожного боку. 

    Керамзитобетонні стіни

    Теплопроводність керамзитобетону не висока у силу його малої щільності. Його відносно невисока вартість дозволяє значно скоротити витрати на будівництво. Особисто для мене спорудження стін із керамзитобетону - це "кружок очумелые рученята". Керамзит як матеріал використовується в якості підсипки, засипки, утеплення горищ і т.д., можна взяти нормативну літературу і поцікавитися призначенням цього матеріалу. Керамзитобетон як конструктивний матеріал на сьогоднішній день немає чітких фізико-механічних показників та рекомендацій по влаштуванні стін, особливо коли йдеться про конструктивну міцність стіни яка отримує статичне та динамічне навантаження (кгс/см). Керамзитобетонні блоки кустарного виробництва, які найчастіше зустрічаються на об'єктах будівництва - краще не буду витрачати часу свого та й Вашого. Чесно кажучи не зустрічав керамзитових блоків для спорудження стін виробництва домобудівних комбінатів. Тому раджу добре подумати перш ніж зробите свій вибір на користь цих виробів із керамзиту.

    Полістиролбетонні стіни

    Це матеріал, що виготовляється з використанням пінополістирольного наповнювачу та цементного розчину. Цей вид бетону міцний, має високу тепло- та звукоізоляцію, легкий в обробці. Такі стіни достатньо довговічні (близько 50 років). Недоліком є максимально синтетичний наповнювач в стіновій конструкції,  як результат повна ізоляція для проникності повітря. На мою думку використовувати їх можна для спорудження складських приміщень малої поверховості, або в якості огороджуючих конструкцій. Не рекомендую використовувати цей матеріал в житловому будівництві - ефект пластмасової коробки під час перебування в приміщенні з полістиролбетонними стінами.

    Влаштування перегородок

   Перегородки виконують функцію виключно огороджуючих конструкцій, які розділяють загальний простір на окремі приміщення відповідно до їхнього функціонального призначення. Перегородки самонесучі і не розраховані на додаткове навантаження, за виключення навісних предметів інтер'єру (полиці, шкафи і т.д.), тому варто задуматися з якого матеріалу споруджувати стіни-перегородки.

    Перегородки можуть бути міжквартирними та міжкімнатними. Для влаштування таких стін використовують тепло-, звукоізоляційні матеріали, з мінімальною межею поширення вогню (М0) та максимальною межею вогнестійкості (REI-45 - REI-150). Перегородки з цегли, гіпсу, залізобетону називають капітальними. Вони найміцніші, довговічні, вогнестійкі, на жаль не мають відмінних звукоізоляційних властивостей.

    Найбільш легкі та економічні – каркасні перегородки. Вони можуть бути встановлені безпосередньо по бетонній стяжці або по каркасу із направляючих профілів, без влаштування фундаменту.

    Перегородки з газобетону

    Такі перегородки у декілька разів легше аналогічних конструкцій з цегли. Важливо і те, що трудомісткість зведення перегородок з газобетону значно нижче, що дзволяє скоротити вартість та терміни будівництва. Крім того, у таких перегородках простіше прокладати інженерні комунікації. За умови якісної кладки, перегородки, викладені з газобетоних блоків мають рівну поверхню і це значно скорочує витрати на дорогі оздоблювальні матеріали. Головне, при зведенні газобетонних перегородок - дотримуватися технології спорудження стін та опорядження.

    Перегородки з пазогребневих гіпсових плит.

    Використання пазогребневих гіпсових плит дозволяє значно спростити зведення перегородки. На боковых гранях кожної плити є паз чи гребінь, і наявність такого пазогребневого замку надійно з’єднує плити між собою та підвищує швидкість монтажу. Такі плити бувають двох типів – повнотілі та полегшені, виготовляють їх методом лиття гіпсу у металеві форми. Така технологія виготовлення дозволяє досягнути високої точності геометричних форм та відмінної якості поверхні. Це дозволяє після зведення перегородки зразу приступити до фінішного оздоблення, без вирівнювання поверхні штукатуркою.

    Природні властивості гіпсу гарантують повну відсутність неприємних запахів та шкідливих виділень. Такі перегородки, особливо з вологостійких плит, стійкі до гниття, дії комах, температурних та вологісних змін у приміщенні.

    Цегляні перегородки.

    Перегородки з цегли – це класичний варіант відокремлення функціональних зон. Вони відрізняються високою міцністю та можливістю навішувати на них важкі предмети інтер'єру. Частіше за все кладка цегляної перегородки ведеться у пів цегли. Рідше цеглу кладуть на ребро. Для влаштування цегляних перегородок використовують повнотілу або пустотілу цеглу, керамічну чи силікатну. Але необхідно пам’ятати, що силікатна цегла активно вбирає вологу і тому її небажано використовувати у приміщеннях з підвищеною вологістю. Захистити цеглу від дії надмірної вологи допоможуть спеціальні грунтовки. Також необхідно пам’ятати про значну масу цегляних перегородок та обмежену несучу здатність перекриття. Для зменшення ваги перегородки можна використовувати пустотілу цеглу.

    Для підвищення міцності цегляної кладки необхідно армувати, закладаючи у шви арматуру діаметром 4 -6 мм або ж використовувати арматурну сітку.

    Оздоблення цегляної перегородки – процес достатньо трудомісткий. У порівнянні з іншими варіантами зведення перегородок, у даному випадку є значні витрати оздоблювальних матеріалів. Крім того, до суттєвих недоліків таких перегородок відносяться: висока ціна та необхідність технологічних пауз (висихання штукатурного розчину) в процесі «мокрих» оздоблювальних робіт, що збільшує загальні терміни монтажу стін-перегородок.

    Перегородки з керамзитобетону

    Основна перевага цього матеріалу – його повна екологічна чистота. Керамзит – це глина, яка після випалювання у спеціальних печах набуває особливі цінні властивості як будівельний матеріал.

    Перегородки зі склоблоків

    Склоблоки – це один з найбільш привабливих з естетичної точки зору матеріалів для зведення перегородок. Головною особливістю перегородок із склоблоків є їхня світлопрозорість, довговічність, висока вогнестійкість, вологостійкість та здатність легко витримувати перепади температур від -50С до +200С.

    Для монтажу склоблоків використовують кладочні розчини, у складі яких не повинно бути великих піщинок, здатних пошкодити скляну поверхню блоку. Також можна здійснювати кладку склоблоків за допомогою будь-якого плиточного клею, головне, дотримуватись акуратності, прибираючи клей, що потрапив на поверхню склоблока до його висихання.

    Шви між склоблоками можно замазувати всілякими кольоровими затирками (фугами) та у поєднанні з кольором склоблока досягти додаткового декоративного еффекту.

    Каркасні перегородки

    Для влаштування таких перегородок використовують гіпсокартонні листи (ГКЛ), рідше – деревно-стружкові (ДСП) та деревно-волокнисті (ДВП) плити.

    Виробники ГКЛ пропонують повний набір матеріалів, який при дотриманні технології робіт, гарантовано дозволяє отримати якісний результат. А вологостійкі ГКЛ дозволяють використовувати їх у приміщеннях з підвищенною вологістю.

    Особливість гіпсокартонних перегородок – низька вага (не більше 50 кг/м2 перегородки). Висота конструкції визначається розмірами металевих профілів, на які кріпляться плити гіпсокартону і може досягати 7 м. Треба відзначити, що при всій своїй легкості, гіпсокартонна перегородка товщиною 95 мм, здатна забеспечити рівень звукоізоляції не менше 36 дБ та вогнестійкості не менше 1/2 години. Використання двох листів гіпсокартону з кожної сторони конструкції підвищує звукоізоляцію до 45 дБ та вогнестійкість до 1 години. Що стосується навішування на гіпсокартонну перегородку важких предметів або елементів меблів, треба відзначити, що допустиме навантаження на конструкцію не повинно перевищувати 30 кг на кожен метр довжини.

        Послідовність кладки

  Укладання рядів цегли слід починати з зовнішньої версти. Кладку будь-яких конструкцій і їх елементів (стін, стовпів, обрізів, напусків), а також укладання цегли під опорними частинами конструкцій незалежно від системи перев'язки починають і закінчують точкових поруч. Кладка може здійснюватися порядним, ступінчастим і змішаним способами. Послідовність кладки показана на малюнку 38 цифрами.

Встановлення шнура ипричалки: 

    а - причальна скоба;

     б - перестановка скоби; 

     в - попередження провисання шнура.

    Шнур біля маяків можна зміцнювати і за допомогою причальної скоби, гострий кінець якої вставляють в шов кладки, а до більш довгому кінця, який опирається на маякову цеглу, прив'язують причалку. Вільну частину шнура намотують на ручку скоби. Поворотом скоби в нове положення отримують лінію натягу шнура і причалки для наступного ряду. Щоб шнур не провисав між маяками, під шнур підкладають дерев'яний маяковий клин, товщина якого дорівнює висоті ряду кладки, а поверх нього кладуть цеглу, якою притискають шнур.

    Маякові клини укладають через 4-5 м з виступом за вертикальну площину стіни на 3-4 мм.

    Шнур можна зміцнювати, прив'язуючи його за цвяхи, що закріплюються в швах кладки. Після того як будуть встановлені порядовки, викладені маяки і натягнуті шнури-причалювання, процес кладки на кожному робочому місці виконують в такій послідовності: розкладають цеглу на стіні, розстилають розчин під зовнішню версту й укладають зовнішню версту. Подальший процес зведення кладки залежить від прийнятого порядку кладки: порядного, ступінчастого або змішаного. У процесі кладки необхідно дотримуватись таких загальних вимог і правил. Стіни і простінки слід виконувати за єдиною системою перев'язки швів - багаторядної або однорядної (ланцюгової).

    Для кладки стовпів, а також вузьких простінків (шириною до 1 м) всередині будівель слід застосовувати трирядну систему перев'язки швів. Точкових ряди в кладці повинні укладатися з цілої цегли. Незалежно від прийнятої системи перев'язки швів, укладання точкових рядів є обов'язковою в нижньому (першому) і верхньому (останньому) рядах зведених конструкцій, на рівні обрізів стін і стовпів, у виступаючих рядах кладки (карнизах, поясах і т. д.).

    При багаторядній перев'язці швів, укладання точкових рядів під опорні частини балок, прогонів, плит перекриттів, балконів і інші збірні конструкції є обов'язковою. При однорядній (ланцюговій) перев'язці швів допускається опирання збірних конструкцій на ложкові ряди кладки. Застосування половинок цегли допускається тільки в кладці забутовочних рядів і мало навантажених кам'яних конструкцій (ділянки стін під вікнами і т. п.). Горизонтальні і поперечні вертикальні шви цегляної кладки стін, а також всі шви (горизонтальні, поперечні і поздовжні вертикальні) в перемичках, простінках і в стовпах повинні бути заповнені розчином, за винятком кладки в порожні шви.

    Кладка виступів стін (пілястр).

    Цю кладку виконують по однорядній або багаторядній системі перев'язки, якщо ширина пілястри чотири цегли і більше, а при ширині пілястри до 31/2 цегли - по трехрядной системі перев'язки, як кладку стовпів. При цьому для перев'язки виступу з основною стіною, в залежності від розміру пілястри, використовують неповномірні або цілі цеглини, застосовуючи прийоми розкладки цегли, рекомендовані для перев'язки примикань (перетинів) стін.

    Кладка стін з каналами

    При кладці стін доводиться одночасно влаштовувати в них газоходи, вентиляційні та інші канали. Їх розміщують, як правило, у внутрішніх стінах будівлі: в стінах товщиною 38 см - в один ряд, а в стінах товщиною 64 см - в два ряди. Перетин каналів зазвичай буває 140 х 140 мм (1/4 х 1/4 цегли), а димових каналів великих печей і плит - 270 х 140 мм (172 х 72 цегли) або 270 х 270 мм (1 х 1 цегла). Газові та вентиляційні канали в стінах з цегли, повнотілих і пустотілих бетонних каменів викладають з керамічного повнотілої цегли з відповідною перев'язкою кладки каналу з кладкою стіни.   Товщина стінок каналів повинна бути не менше півцеглини; товщина перегородок між ними, не менше 1/2і цегли. Канали роблять вертикальними. Допускаються відводи каналів на відстань не більше 1 м і під кутом не менше 60о до горизонту. Перетин каналу на ділянці відведення, що вимірюється перпендикулярно до осі каналу, має бути однаково з перетином вертикального каналу. Кладку похилих ділянок виконують з обтесаних під певним кутом цегли, інших ділянок - з цілої цегли.

    Димові та вентиляційні канали викладають на тих же розчинах, що і внутрішні стіни будівлі. У малоповерхових будинках димарі викладають на глинопісчаном розчині, склад якого визначають залежно від жирності глини. У всіх місцях, де дерев'яні частини підходять близько до димових каналів (димарів), влаштовують оброблення з негорючих матеріалів (цегли, азбесту) і збільшують товщину стінок каналу. Такі ж оброблення роблять у місцях, де конструкції наближені до вентиляційних каналів, що проходить поряд з димовими. Оброблення між дерев'яними конструкціями будівлі (балками перекриттів) і димовим каналом, тобто внутрішньою поверхнею газоходу, повинні бути не менше 38 см, якщо конструкції не захищені від загоряння, не менше 25 см, якщо вони захищені.

    Ділянки цегляних стін з каналами викладають, по шаблону - дошці з вирізами, відповідними розташуванню і розмірами каналів на стіні. Цим же шаблоном періодично перевіряють правильність розміщення каналів. При зведенні стін в канали вставляють інвентарні буйки у вигляді пустотілих коробок з дощок або іншого матеріалу. Перетин буйка з розмірами каналу, а висота його 8-10 рядів кладки.

    Застосування буйків забезпечує правильність форми каналів і оберігає їх від засмічення, при цьому краще заповнюються шви. При зведенні стін буйки переставляють через 6-7 рядів кладки. Шви кладки каналів повинні бути добре заповнені розчином. У міру зведення кладки шов затирають. Роблять це при перестановці буїв. Змочуючи поверхні каналів водою, розтирають швабровкою напливи розчину й загладжують шви. В результаті на поверхні кладки залишається менше шорсткостей, де може осідати сажа. Після закінчення кладки канали перевіряють, пропускаючи через них кулю діаметром 80-100 мм, прив'язану на шнурі. Місце засмічення каналу визначають по довжині опущеного в нього шнура з кулею.

    Кладка стін при заповненні каркасів

    Такі стіни викладають із застосуванням тих же систем перев'язки і прийомів праці, що і при кладці звичайних стін. Кріплення кладки до каркасу виконують відповідно до проекту. Зазвичай для цього укладають в шви кладки стержні арматури і прикріплюють їх до закладних деталей каркаса.

    Кладка стовпчиків під лаги

    При пристрої дощатих підлог перших поверхів між грунтом і підлогою роблять підпілля, що охороняє підлогу від грунтової вогкості. Дошки підлоги настилають по лагам, що укладається на цегельні стовпчики перетином в одну цеглину. Застосування силікатної цегли і штучних каменів, міцність яких зменшується при зволоженні, не допускається. Стовпчики встановлюють на щільний грунт або на бетонну основу. На насипному ґрунті їх ставити не можна. Стовпчики, зведені на грунті, повинні бути вище рівня грунту в підпіллі на 2 ряди кладки.

До початку кладки розмічають місця установки стовпчиків, причому крайні ряди стовпчиків, за якими будуть укладені лаги уздовж стін, встановлюють до них впритул, а крайні стовпчики кожного ряду - з відступом на півцеглини. Кладку стовпчиків краще виконувати з однорядною перев'язкою вдвох. Одна людина готує місце, розкладає цеглу і подає розчин, інша веде кладку. Верх стовпчиків потрібно розташовувати на одному рівні, відповідно заданій відмітці. Кладку перевіряють двометровою рейкою і рівнем, які прикладають до стовпчиків у всіх напрямках.

    Кладка стовпів і простінків

    Багаторядна система перев'язки при кладці стовпів забороняється, вона не забезпечує монолітність і необхідної міцності стовпів. Кладка виконується із цілої цегли з додаванням лише деякої кількості половинок. При цій системі кладки допускається збіг зовнішніх вертикальних швів в трьох рядах кладки по висоті. Точковий ряд при цьому кладуть через 3 ложкових ряди. Для такої кладки потрібно найменшу кількість неповномірної цегли.

    Наприклад, при кладці стовпів перетином 2 х 2 цегли перев'язку роблять тільки цілими цеглинами, а при кладці стовпів перетином 11/4 або 2 х 21/4 цегли в кожні 4 ряди кладки вкладають тільки дві половинки. Простінки шириною до 1 м викладають по трьохрядній системі перев'язки, а шириною більше чотирьох цеглин - допускається викладати і по багаторядній системі. При трьохрядній перев'язці для освіти в простінках чвертей в першому тичкової ряду укладають 1-4 цегли, а в ложкових рядах - половинки. З огляду на те що стовпи і простінки зазвичай навантажені більше, ніж інші конструкції, викладати їх в пусті шви забороняється. Допускається неповне заповнення тільки вертикальних швів на глибину до 10 мм від лицьової поверхні. Стовпи і простінки шириною 21/4 цегли і менш викладають тільки з добірного цілої цегли. Якщо до стовпів примикають тонкі стінки, їх з'єднують випущеної з стовпа штраби або сталевими стержнями, що закладаються в стовпи.

Схеми кладки стовпів і простінків вказані на малюнках.